Цікаве

11 міфів про космос, в котрі не варто вірити

Якого кольору Марс, чи засмоктують чорні діри все навкруги і за скільки часу Місяць здійснює повний оборот навколо Землі насправді.

Підписуйся на "Дивовижний світ" у Телеграмі!

Марс – червоний

Марс всі називають «червоною планетою». І дійсно, якщо поглянути на фотографії, зроблені із далекої відстані можна твердо переконатись в цьому. Але якщо ви відкриєте фото поверхні Марсу, зроблені марсоходами Curiosity, Opportynity, Sojourner, то побачите жовтувато-оранжеву пустелю лише з легким відтінком червоного. То якого кольору Марс? Можливо, всі фото із марсоходів підробка?

Насправді говорити, що Марс червоний  не зовсім вірно. Цей колір має іржавий, багатий окисленим залізом пил, якого багато в атмосфері планети. Саме цей пил робить планету багряно-червоною з орбіти.

Але якщо дивитись на ґрунт планети не через товщу атмосфери, а на її поверхні, то ви побачите все той же жовтуватий пейзаж.

Більше того, в залежності від місцевих мінералів, середовище на Марсі може бути золотистим, коричневим, жовтувато-коричневим і навіть зеленуватим. Так що в «червоної планети» багато кольорів.

Земля володіє унікальними ресурсами

У багатьох фантастичних романах і фільмах інопланетяни нападають на Землю і намагаються її захопити, тому що вона містить цінні матеріали, які не знайти на інших планетах. Часто говориться, що ціллю нападників є вода. Адже, нібито, лише на Землі є вода, яка є джерелом життя.

Насправді інопланетяни, які прилетіли на Землю, щоб забрати у людей воду все рівно, що ескімоси, які напали на Норвегію, щоб захопити тамтешній сніг.

Колись вода дійсно вважалася рідкісним ресурсом у Всесвіті. Але тепер астрономи точно впевнені, що її в космосі предостатньо, як в рідкому, так і в замороженому стані.

Вона є на багатьох планетах і супутниках. На Місяці, Марсі, Титані, Енцеладі, Церері, великій кількості комет і астероїдів. Плутон і зовсім складається із водяного льоду на 30%.  А за  межами Сонячної системи воду часто знаходять у формі льоду або газу навколо зірок і в зіркових туманностях.

Інших ресурсів, наприклад, мінералів, металів і газів, які можуть слугувати будівельним матеріалом і паливом, в космосі також куди більше, ніж на Землі. Там навіть зустрічаються планети-діаманти і хмари із готового метилового спирту.

Так що якби інопланетяни і прилетіли на Землю, то добування води і мінералів мало б для них не першочергове значення.. Цивілізація, що освоїла міжзоряні подорожі, має доступ до безхмарної кількості ресурсів, як можна добувати, не відволікаючись на супротив землян. До речі, не факт, що інопланетянам  взагалі потрібно пити воду.

Місяць розміщений близько до Землі

Погляньте у вікно під час наступної повні і розгляньте наш супутник уважніше. Місяць інколи здається таким близьким, чи не так? Не дивно, що іноді в науково-популярних книгах його малюють впритул до Землі, не залишаючи відмітки “масштаб відстані не дотриманий”.

Насправді Місяць далеко. Дуже далеко, Нас розділяє 384 400 км. Якщо би ви вирішили потрапити на Місяць на літаку, то, рухаючись, на повній швидкості, ви летіли б 17 днів. Астронавти Аполлона 11 робили це трішечки швидше і долетіли туди за 4 дні. Але все рівно відстань вражає уяву. Тільки погляньте на це фото, зроблене японським зондом Хаябуса-2.

Так що показувати повню, що займає половину неба, як це люблять голлівудські кінороби, неправильно. Насправді якщо би наш супутник був так близько до Землі, то впав би на неї, чим спровокував би глобальну катастрофу, яка б убила все живе.

Якщо би існував великий океан, Сатурн би плавав в ньому

Цей міф зустрічається в багатьох науково-популярних статтях. він звучить приблизно так. Сатурн – газовий гігант, його маса в 95 раз більша за масу Землі, а діаметр – приблизно в дев’ять раз більший за діаметр нашої планети. Але при цьому середня густина Сатурна, який складається із водню, гелію і аміаку, приблизно 0,69 г/см. куб., що менше за густину води.

А це означає, що якщо би існував який-небудь неймовірно великий океан, Сатурн би плавав в ньому як м’ячик.

Уявляєте собі картину? Так ось, це безпросвітна дурня. Можливо, хтось і міг би поплавати в Сатурні (долі секунди, поки би його не розчавило надмірним тиском і не спалило пекельними температурами), але сам Сатурн робити цього не може. На це є дві причини – їх назвав Рет Аллен, фізик із університету Південно-Східної Луїзіани.

По-перше, Сатурн не м’ячик для пінг-понгу, а газовий гігант, у нього немає твердої поверхні. Він не зможе утримувати форму, навіть якщо його помістити в воду.

По-друге, неможливо створити настільки великий океан, щоб розмістити там Сатурн. Якщо об’єднати таку велику масу води, а також масу самого Сатурна, то неодмінно почнеться ядерний синтез. І Сатурн, разом із океаном перетвориться на зірку.

Тому, якщо не хочете, щоб в Сонця з’явився маленький брат-близнюк – залиште Сатурн в спокої.

Кільця є тільки в Сатурна

Ще одна річ про газовий гігант. У всіх книжках Сатурн дуже легко впізнати по його кільцях – це свого роду візитна картка планети. Вперше їх відкрив Галілео Галілей в 1610 році. Складаються ці кільця із мільярдів твердих кам’яних частинок – від піщинок до шматків, розміром із високу гору.

Через те, що Сатурн завжди зображують із кільцями, а інші газові гіганти  – ні, у багатьох людей складається враження, що він унікальний. Але це не так. У інших планет гігантів  – Юпітера, Урану і Нептуна – також є кільцеві системи, просто вони не такі вражаючі.

Більше того , кільця є навіть у таких маленьких об’єктів, як астероїд Харікло. Очевидно, що раніше в нього був свій супутник, який вибухнув через припливні сили і перетворився в кільце.

Юпітер можна зробити зіркою, якщо підірвати на ньому ядерну боєголовку

Коли космічний зонд “Галілео”, який вісім років вивчав Юпітер, стави виходити з ладу, NASA навмисне направила його на Юпітер, щоб він згорів у верхніх шарах атмосфери гіганта. Деякі читачі новинних порталів в інтернеті тоді підняли тривогу:  “Галілео” ніс на собі плутонієвий радіоізотопний термоелектричний генератор.

А ця штука могла потенційно спровокувати ядерну реакцію  в надрах Юпітера! Планета складається із водню, і ядерний вибух запалив  би його, перетворивши Юпітер на Сонце. Адже недаремно його називають “незапаленою зіркою”.

Подібна ідея була присутня в романі Артура Кларка “2061: Одіссея Три”. Там інопланетна цивілізація перетворила Юпітер на нову зірку під назвою Люцифер.

Але, звісно ж, ніякої катастрофи не відбулося. Юпітер не став ні зіркою, ні водневою бомбою і не стане ними, навіть якщо скинути на нього мільйон зондів. Причина в тому, що йому не вистачає маси для запуску ядерного синтезу. Щоб перетворити Юпітер на зірку, вам знадобиться щонайменше 79 таких же Юпітерів.

Крім того,  вважати, що плутонієвий генератор на “Галілео” – це щось на кшталт ядерної бомби також не вірно. Він не може зірватись. В гіршому випадку генератор зруйнується і забруднить все навколо шматками радіоактивного плутонію. На Землі це буде неприємно, але не смертельно. На Юпітері же весь час твориться таке пекло, що навіть справжня атомна бомба не сильно вплине на навколишню обстановку.

І так, навіть якщо перетворити Юпітер на зірку типу коричневого карлика, це не сильно вплине на життя на Землі. За словами Роберта Фроста, астрофізика із NASA, маленькі зірки, наприклад, OGLE‑TR‑122b, Gliese 623b і AB Doradus C. більші за Юпітер в сотню разів.

І якщо ми замінимо його однією із таких зірок, то отримаємо на небі червону крапку розміром на 20%  більше, ніж маємо зараз. Земля почне отримувати приблизно на 0,02% більше теплової енергії, ніж отримує зараз, коли у нас тільки одне Сонце. Це навіть не повпливає на клімат.

Єдине, що зміниться, на думку вченого – це поведінка комах, котрі використовують Місяць для навігації вночі. Нова зірка буде світити у 80 разів яскравіше, ніж Місяць.

Саджати ступені SpaceX за допомогою парашутів було би дешевше

Космічна компанія Ілона Маска знаменита тим, що регулярно запускає багаторазові ракети. Після відпрацювання перший ступінь ракети-носія розвертається в повітрі і розпочинає контрольоване зниження. Потім, включивши тягу, ракета акуратно сідає на плавучу баржу SpaceX в океані, або на підготовлену площадку на землі. Її можна буде заправити і використати повторно, що значно здешевлює політ.

В коментарях під відео із запусками ракет можна часто зустріти думку, що носити з собою паливо на посадку і висувні опори – це даремно використовувати вантажопідйомність ракети і набагато вигідніше було б приробити до ступеня парашут. В якості прикладу наводять пристрої для десантування бойових машин.

Але насправді саджати ступені Falcon 9 на парашутах не получилось би. На те є кілька причин.

По перше, ступінь ракети дуже делікатна, оскільки зроблена із алюміній-літієвого сплаву. Вона набагато менш компактна і міцна, ніж бойові машини. Парашутне приземлення для неї надто жорстке. Бокові прискорювачі “Шатлів”, які спускали на парашутах, виготовляли із сталі і вони були куди міцніші за першу ступінь Falcon 9 і то не завжди переживали зіткнення із водою на швидкості 23 м/с.

Інша причина: посадка на парашутах не особливо точна і ступінь банально не міг би точно сісти на баржу. А упасти в воду означає отримати непоправні пошкодження.

І, нарешті, третя причина. Ті, хто вважає, що авіадесантні парашути дуже легкі і не вплинуть на вантажопідйомність ракети ніколи їх не бачили.

Деякі багатокупольні системи можуть важити 5,5 т, враховуючи корисне навантаження до 21,5 тон.

Зіткнення Землі з астероїдами – катастрофічне, але рідкісне явище

Багато людей, читаючи в новинах заголовки на кшталт «Новий, раніше непомічений астероїд наближається до Землі!», напружуються. Справді, всі пам’ятають не таке вже й давнє падіння Челябінського метеорита, що наробило стільки галасу.

Потужність вибуху, спровокованого ним, NASA оцінило) в 300-500 кілотонн. А це приблизно в 20 разів перевершує потужність атомної бомби, скинутої на Хіросіму. А адже в історії бували і солідніші зіткнення з астероїдами, наприклад з Чікшулуб 66,5 мільйона років тому. Енергія удару склала 100 тератон, що в 2 мільйони разів більше атомної бомби «Кузькіна мать».

В результаті утворився нехилий кратер і вимерло чимало динозаврів та інших тварин.

Після таких жахів мимоволі починаєш вважати, що падіння астероїда – це неодмінно катастрофа страшніша за будь-який атомний вибух. Принаймні, можна подякувати небу за те, що воно надсилає подібні «подаруночки» не так вже й часто. Чи ні?

Насправді зіткнення Землі з астероїдами – явище надзвичайно буденне. Кожен день на нашу планету падає в середньому 100 тонн космічних частинок. Правда, більшість цих шматків розміром з піщинку, але бувають і боліди діаметром від 1 до 20 м. Здебільшого вони згоряють в атмосфері.

Щороку Земля стає трохи важчою, оскільки з неба на неї валиться від 37 до 78 тисяч тонн космічного сміття. Але нашій планеті від цього ні холодно ні жарко.

9. У добу Місяць робить один оборот навколо Землі

Цей міф з розряду зовсім вже дитячих, але, як не дивно, навіть деякі дорослі можуть щиро вірити в нього. Місяць – нічне світило, його видно вночі, але не видно днем. Отже, в цей час знаходиться над іншою півкулею. А значить, Місяць робить один оборот навколо Землі на добу. Логічно, правда?

Насправді період обертання Місяця навколо Землі становить приблизно 27 діб. Це так званий сидеричний місяць. І вважати, що днем ​​Місяця не видно, трохи наївно, бо його видно, і дуже часто, хоча це залежить від його фази. У першій чверті Місяць можна розглянути після полудня в східній частині неба. В останній чверті Місяць видно до полудня на західному боці.

10. Чорні діри засмоктують все навколо

У масовій культурі чорна діра часто зображується як такий собі «космічний пилосос». Вона повільно, але вірно притягує до себе всі навколишні об’єкти і рано чи пізно поглинає їх: і зірки, і планети, і інші космічні тіла. Через це чорні діри здаються далекою, але невідворотною загрозою.

Але насправді з точки зору орбітальної механіки чорна діра не особливо відрізняється від зірки або планети. Навколо неї точно так же можна обертатися на стабільній орбіті.
І якщо ви не будете наближатися до неї, то нічого особливо поганого з вами не станеться.

Остерігатися, що вас зі стабільної орбіти затягне чорна діра – все рівно що переживати, що Землю засмокче і проковтне Сонце. До речі, якщо його замінити на чорну діру аналогічної маси, ми загинемо від холоду, а не від падіння за горизонт подій.

Хоча так, одного разу Сонце і справді поглине Землю – через 5 мільярдів років, коли перетвориться на червоного гіганта.

11. Невагомість – це відсутність гравітації

Бачачи, як астронавти літають на борту МКС в стані невагомості, багато людей починають думати, що це можливо завдяки відсутності в космосі гравітації. Нібито сила тяжіння діє тільки на поверхнях планет, але не в космосі. Але якби це було правдою, як би всі небесні тіла рухалися по своїх орбітах?

Невагомість ж виникає завдяки обертанню МКС по круговій орбіті зі швидкістю 7,9 км/с. Космонавти як ніби постійно «падають вперед». Але це не означає, що сили тяжіння вимикаються. На висоті 350 км, де літає МКС, прискорення вільного падіння рівне 8,8 м/с², що лише на 10% менше, ніж на поверхні Землі. Так що з гравітацією там все в порядку.