Показово, що суперечки про людський інтелект розгорілися в 20 столітті, точніше, у другій його половині. До цього все більше про душу сперечалися. Але прийшла нова епоха, і інтереси багатьох вчених звернулися саме до інтелекту людини – і з точки зору його функціонування (нейрофізіологи, які вивчають мозок), і з точки зору самої оцінки розумових здібностей.

Підписуйся на "Дивовижний світ" у Телеграмі!

«Я ніколи не зустрічав людини настільки дурної, що я не міг у неї чогось навчитися» (Галілео Галілей).

Ні, сказати, щоб і раніше людство не поділяло світ на розумних і дурних, ніяк не можна. Ділило, але все це знаходилося в гуманітарній сфері, оцінювалося неоднозначно. І древні мудреці Заходу і Сходу приділялася велика увага цим поняттям. Але все було складніше, неоднозначніше, навіть витонченіше. Та й у багатьох мовах існує не одне слово для визначення того ж розуму.

Навіть в українській – були розумні, розсудливі, а були мудрі. Були дурні, недотепи, були невігласи. І часто всі ці поняття розглядалися з гумором, обігравалися народом і літературними вістряками. Розум не рятує від дурості – цей варіант нерідко наводиться в різних поєднаннях і варіантах. І жартувати любили: міцний заднім розумом. Або – розум за розум заходить (якесь знайоме відчуття …).

А вже інтелект в поєднаннях з серцем – найулюбленіша сфера всіх письменників попередніх часів. Розум завжди в дурня у серці – наче підсумував Ларошфуко. Там, де справи «сердешні», розум нам часто відмовляє – і це теж давним-давно було відзначено. І не просто зазначено: скільки написано книг – одна з улюблених в літературі тем.

Ну, а вже тема геніальності і божевілля улюблена як ніколи. І натхненно, я б сказала, не без геніальності, розроблена багатьма дослідниками…

Багато міркували про розум. А в 20 столітті його почали вимірювати.

«Не будемо забувати, що тести на інтелект створені з метою довести, що розумні ті, у кого інтелект… такий же, як у укладачів тесту» (Бернард Вербер).

Як ставитися до подібних тестів – справа особиста. Але за ними – чималі наукові теорії. Наприклад, Теорія фактора загального інтелекту, або фактора g (прошу не плутати з іншим g). Бажаючі можуть легко знайти інформацію про цю теорію, до якої прив’язувалися створювані тести IQ. Хто любить всіляко помудрувати(в хорошому сенсі) або добре знайомий з математикою, той може подумати і над справжньою формулою, яку вивели для визначення розумових здібностей, де С (обсяг короткочасної пам’яті) = швидкість переробки інформації (біт / сек), помножена на тривалість сприйняття інформації в секундах.

Ось так. Красу у нас поміряли, крок вліво, крок вправо, самі знаєте, загрожує розстрілом в високо (або зовсім невисоко) підняті груди. Почуття давно намагаються поміряти – адже є інструментарій (біологічний, психологічний і так далі)! Інтелект теж виміряли, більш того, в рамках цієї спірної теорії було абсолютно точно доведено – людство останні десятиліття різко розумнішало.

Новозеландський, але всесвітньо відомий вчений Джеймс Флінн математично довів, що людство, що вимірюється в тестах IQ, незмінно розумнішало у всіх частинах світу протягом 50 років. З’ясувалося, що людство «обростало розумом» щороку на цілих три, а то й на три з половиною пункти! Як якби кожна дитина була розумнішого не тільки своїх батьків, але і старших братів і сестер… А що вже про дідів говорити! Тепер це називається «фактором Флінна».

Скрупульозно пішли і по архівах окремих країн, визначили різницю, де людство «розумнішало» швидше і більше.  І з «розумними» країнами не все так ясно: начебто, загальний середньостатистичний рівень інтелекту сильно виріс, але абсолютно незрозуміло, чи додалося там талантів і геніїв.

Цьому факту (а зафіксовані дані – є все ж факт) спочатку здивувалися, потім спробували пояснити, були великі дискусії, оскільки, як не крути, а без інших дисциплін тут не обійтися (починаючи від соціальних, закінчуючи генетикою). Потім пояснювати перестали, взяли як факт і змирилися. Ще б не змиритися – очікувалося, що до 2300 середній рівень інтелекту буде оцінюватися в 200 (зараз – 100), а це означає, що кожен – геній, тільки незрозуміло, кому горщики обпалювати та цеглу класти.

А поки сперечалися, раптом виявили зворотну тенденцію: останнє десятиліття цей рівень почав знижуватися, тобто відстежується тенденція до «тупішання». І знову пожвавилися дискусії у всіх країнах, причетних до попереднього «розумнішання».

20 століття – століття унікальне в історії людства, це безперечно. Десь зустрілося: за останні 150 років людство придумали стільки речей, скільки за всю свою попередню історію. Схоже на правду, такого найяскравішого спалаху різноманітних втілених геніальних ідей, мабуть, не було за такий короткий період часу. Але і нищило себе людство в 20 столітті з неймовірним кривавим розмахом…

«Про розум людини легше судити з її питань, ніж з її відповідей» (Левіс).

В якомусь науковому журналі я вичитала, що є теорія, яка стверджує, що у неандертальців бракувало деяких функцій, які дозволяли б їм ставити запитання. У сапієнса, однак, здатність запитувати була цілком розвинена. Теорії теоріями, але, може, коли-небудь вигадають тести, в яких потрібно буде задати правильне… питання.

Не розумію батьків, які відмахуються від настирливих нескінченних питань своїх дітей. Та й дорослі часом здатні на дивні речі.

«Кращий тест для першокласного інтелекту – це здатність тримати в умі дві протилежні ідеї і, тим не менш, бути здатним функціонувати», – говорив Скотт Фітцджеральд. А багато вміють і здатні. Важко уявити собі штучний розум, якому було б це доступно – це приблизно те ж саме, що уявити собі комп’ютер з двома півкулями. Два диска – права і ліва півкуля, взаємодіють. Але чим чорт не жартує?

А в цілому, живемо ми в столітті вимірювань – і добре, навіть часто корисно. Але все ж хочеться до людини ставитися «старорежимно» – поза сантиметрів, пунктів тестів та іншого. Науки нехай розквітають, нехай так само стрімко, а людину хочеться бачити цільною, не розчленованою. Хоча б в повсякденному нашому житті.