Зазвичай туристи, що побували в Швейцарії, захоплюються чистотою міст і сіл країни, але рідко цікавляться, яким чином вона досягається.

Підписуйся на "Дивовижний світ" у Телеграмі!

Система сортування сміття, що практикується вже в багатьох країнах світу, в Швейцарії доведена до крайності. Майже до абсурду.

Сортують все, що піддається сортуванню. Ця система не знає винятків – всі зобов’язані розкладати сміття по різних контейнерах. Це повна демократія, де беруть участь всі. І це повна відсутність демократії, де нічиї заперечення і дискусії не приймаються: не згоден – плати штраф. Подібний підхід до утилізації сміття можливий тільки в Конфедерації Хельветіке. Такий менталітет. Всім подобається жити чисто.

Якщо ви багаті, це вас не піднімає над законом. Нерідко можна побачити громадян, що виходять з дорогої машини і без комплексів вивантажують порожні пляшки в пункт здачі тари.

Швейцарія лідирує в світі за кількістю квартир, що здають пляшки – більше 90% тари повертається на заводи по вторинній переробці скла.

Програма з прийому та переробки використаного скла почалася в 1972 році і до цих пір успішно реалізується.
Тільки при поверненні деяких пивних пляшок в магазин, можна отримати назад свою заставу. В інших випадках, ті, хто здають пляшки, нічого за це не отримують. Але при цьому ще повинні зняти кришки і розсортувати пляшки і банки в залежності від кольору скла. Біле, коричневе, зелене – окремо.

Папір переробляється окремо від картону (його переробка дорожча), тому від громадян вимагають здавати одне окремо від іншого. Майже третина друкованої продукції, виробленої в країні, повертається в пункти прийому вторсировини.

Нікому в голову не прийде викидати в сміття використані батарейки. Тому, 60% усіх проданих в Швейцарії батарейок здаються назад і не викидаються у відро для сміття.

Окремо здаються РЕТ-пляшки, окремо – старі електричні прилади і домашня техніка, окремо – будівельне сміття, окремо – лампи денного світла, окремо – консервні банки (люди, які здають зобов’язані самостійно спресувати жерсть за допомогою магнітного пресу), окремо – трупи тварин (за це треба платити, але закопувати їх забороняється), окремо – залишки рослинного мастила, окремо – залишки машинного масла (міняти масло у власному автомобілі категорично заборонено – це за вас зроблять на тех.станціі за 50 франків). Від одного тільки списку стає страшно.

Можна цього і не робити, а викидати все у відро для сміття, скажете ви. Можна, але тоді доведеться розоритися на податок, який стягується з кожного кілограма відходів. На кожен сміттєвий кульок наклеюється марка, що свідчить про сплату податку.

Викинути п’ять кілограм сміття коштує 2-3 франка (ціна варіюється в залежності від кантону). Тому, більшість місцевих жителів несуть все, що можна, в пункти прийому вторсировини, де здати старий комп’ютер або стару дитячу коляску можна безплатно.

Існує навіть перебільшений приклад, про те як правильно викинути використаний чайний пакетик: етикетку – до картону, сам пакетик – до старого паперу, заварку – в компост, скріпку – до використаного металу, а ниточку – в маркований сміттєвий кульок. Можна було б сказати, що це жарт … але не в Швейцарії.

Були і є умільці, які намагаються позбутися відходів, не наклеюючи марку, але на таких знайшлася управа – сміттєва поліція. Фахівці за допомогою сучасних технологій аналізують сміття, залишене не в тому місці або без оплати податку – знаходять порушника (це не жарт) і штрафують. Штрафи високі. Нова Цюрихська газета писала про випадок, коли чоловік по дорозі до роботи,  просто викинув з вікна автомобіля домашнє сміття в паперових мішках. Поліція знайшла його.

Порушника судили і наклали штраф: 6000 франків за утилізацію сміття і очищення траси, 3000 франків за порушення закону і 530 франків судових витрат. Разом, 9530 франків за витівку! Це дуже жорстоке покарання за швейцарськими мірками, оскільки кожен з любов’ю рахує кожен раппен (одна сота швейцарського франка). Такий менталітет.

У 80-ті роки, коли маркування сміття було введено тільки на південному сході країни, стало поширюватися явище, так званого, сміттєвого туризму. На вихідні люди брали свої сім’ї, забивали багажники накопиченими за тиждень відходами та їхали в іншу частину країни на пікнік. І по країні подорожували і сміття безкоштовно викидали. Тільки в Цюріх було звозили понад 3000 тонн “нелегальних” кульків з відходами в день. Тому, всім кантонам і громадам довелося ввести мито на сміття.

Ще в 80-і роки ХХ століття екологічна ситуація в Швейцарії була катастрофічною – всі річки і озера забруднені фосфатами і нітратами, земля – ​​важкими металами, біорізноманітність стрімко зменшувалася, а зростаюче суспільне споживання виробляло величезну кількість сміття. Дуже скоро жителі стали задихатися від власного сміття, виробничих і сільськогосподарських забруднень. На такій маленькій території не було великих площ, щоб можна було скинути відходи і забути про них.

Тоді-то й постало питання вироблення нової екологічної політики, яку стали з педантизмом втілювати. На це пішло два десятиліття, але результат перевершив всі очікування. Швейцарія зараз – одна з найбільш екологічно чистих країн світу, з розвиненим громадським транспортом і чистим гірським повітрям. З будь-якого озера і, природно, з-під крана можна без побоювань пити воду.

У чому причина такого успіху? Причина в тому, що держава – це вони. Швейцарці доручили собі прибрати власну країну, і досягли успіху. Інше було лише справою часу.

Висновок простий… люди захотіли – люди зробили! Поділіться статтею з друзям і організуйте разом екологічні групи, які стежать хоча б за своїм сміттям.

Ліниво? Розуміємо! Але на смітнику жити ще більше не хочеться. Так що діємо!