Захоплення стереотипами, на мій погляд, істотно збіднює наше сприйняття світу. Життя різноманітне, а стереотипи відображають його з тієї ж вірогідністю, що і мильні опери реальність. При слові «американець» у співрозмовника відразу ж виникає такий собі сталий образ – високий, білозубий, енергійний або тупий, жирний і ледачий (це вже за вибором).

Підписуйся на "Дивовижний світ" у Телеграмі!

А які вони насправді? Найвірніша відповідь – вони, як і всі ми, дуже різні. Хоча, звичайно, деякі загальні риси можна угледіти у кожного народу. Я розповім про те, якими побачила американців я, іммігрантка.

Всім відомо, що просто американців не буває. Кожен американець має походження. У зв’язку з цим видовим різноманіттям у американців сформувалася така дуже симпатична мені риса, як толерантність до прояву будь-якого роду несхожості. Товсті і худі, здоровані і інваліди, вузькоокі і вилицюваті, атеїсти і католики, мусульмани і християни – кожен відчуває тут, що він не «тварина тремтяча», а «право має».

Це не означає, що американське суспільство повністю вільне від забобонів і конфліктів на тому чи іншому ґрунті, але прояв нетерпимості або дискримінації викликає у переважної більшості щире обурення і рішучий протест. В Америці немає слова більш лайливого, ніж bigot (расист, фанатик). Тих, хто удостоївся такого епітета позбавляють постів, їх цураються в суспільстві.

На вигляд американці усміхнені й життєрадісні, але на перевірку виявляється, що майже всі вони одержимі різними психологічними проблемами і фобіями, панічно бояться життєвих негараздів і різного роду несподіванок. Процвітання численної армії психотерапевтів і виробників антидепресантів – кращий тому доказ.

Перше, що відразу ж кинулося мені в очі, це як американці огидно одягаються. Ні, офісні працівники, викладачі та інші білі комірці одягнені, звичайно, з голочки, але в неформальній обстановці навіть вони одягались в щось неймовірне. Взагалі, добре, що народ такий розкутий, проте особисто я б вважала за краще бачити навколо себе людей, одягнених з великим смаком і урахуванням особливостей фігури.

Ситуація із зовнішнім виглядом ускладнюється ще й ожирінням. Знову ж таки, люди освічені і забезпечені, стежать за собою, але по вулицях бродить маса нещасних, знівечених фаст-фудом – жир наростає такими собі рятувальними кругами в самих невідповідних місцях. Особливо шкода дивитися на дітей.

Американці товариські і легко зав’язують знайомства, але при цьому практично ніколи не переходять межу поверхневого спілкування. Зближуватися так, як це буває у нас, коли ми вивертаємо один одному душу навиворіт, у американців не прийнято. З одного боку, це добре – немає ризику перетворитися в  жилетку для скиглія (для цього є психоаналітики), але при такій формі відносин з них йде щось найголовніше, за що ми і цінуємо дружбу, і чого особисто мені тут дуже не вистачає.

Зате американці люди небайдужі – вони з готовністю приходять на допомогу навіть незнайомцям, допомагають бідним, жертвують на благодійність і волонтерять. Причому тут це є нормою життя. Одного разу моя знайома показала мені фотку своєї племінниці. Я захопилася, які у дитини красиві кучері. На що приятелька відповіла: «Так, у неї було розкішне волосся, правда, зараз вона їх відрізала, щоб пожертвувати на перуку для дітей, які втратили волоссячко через хіміотерапію». Я була вражена. Уявляєте, як повинні поводитися батьки, яким має бути виховання в сім’ї, щоб у дитини з’явилася така ідея?!

А ще американці, на мій погляд, відрізняються тим, що здатні все доводити до повного абсурду. Наприклад, коли один суб’єкт вліпив чолом в скляні двері, на місце події негайно прибули швидка допомога, поліція і пожежники. Рахунок за інцидент склав біля $2000.

Гарна, здавалося б, риса – любов до тварин. Так багато американців настільки занурюються в це благородне почуття, що заробляють психічний розлад, який називається hoarding (надмірне накопичення). Такі любителі тварин заводять у себе вдома незліченну кількість кішок, собак, а один навіть примудрився розвести полчища щурів. Неважко здогадатися, що при цьому твориться в їхніх помешканнях. Рідним або сусідам доводиться звертатися до Товариства з контрою за тваринами і до психіатрів, щоб врятувати нещасних чотириногих і повернути їх господаря до реалій людського життя.

Ідея гуманного ставлення до дітей теж доведена до абсурду. Щоб не завдати діткам душевну травму, їх хвалять з приводу і без приводу і ніколи, підкреслюю, ніколи не критикують або, боронь боже, не сварять.

Мені смішно було дивитися по TV, як одна відома політична діячка нахвалював свою 16-річну дочку-недоростка, яка змогла порізати салат: «Я так пишаюся тобою!» Кажуть, такий підхід допомагає виховати переможця, але на ділі багато захвалених дітей, отримавши в дорослому житті перше клацання по носу, просто не в змозі «тримати удар».

Але апогеєм абсурду для мене стало те, що на коробці з туфлями я прочитала: «Не їсти!» Я, звичайно, розумію – турбота про споживача, перестраховка на випадок судових тяжб і все таке, але, панове, всьому є межа.

Американців частенько дорікають в тому, що їх суспільством править золоте теля. Підтверджую, американці настільки трепетно ​​ставляться до грошей, що нас це часто шокує. Економлять на дрібницях, розрахунки навіть між близькими людьми ведуть до копієчки, вірніше до цента, і про все думають, перш за все, в грошовому еквіваленті. Як то кажуть, якщо ти такий розумний, то чому ти такий бідний? Побутова скупуватих з лишком компенсується щедрою благодійністю. Мій чоловік, наприклад, зі своєю досить скромною зарплати робить регулярні пожертвування до фонду ветеранів воєн і фонд захисту тварин.

В Америці процвітає масове мистецтво. Влітку всюди проходять благодійні концерти. Народ із задоволенням слухає і симфонічну музику, і поп, і рок, і кантрі. В аматорських театрах ставляться театральні постановки, які збирають повні зали. Постійно проводяться crafts show, своєрідні ярмарки народних умільців. Коротше, таланти реалізуються, хто на що здатний. Я, розпещена високопрофесійним мистецтвом столичних театральних підмостків і виставкових залів, дещо скептично сприймаю плоди народної американської творчості, але віддаю належне її масовості. До того ж, таке проведення дозвілля набагато краще, ніж «тупити» і «горілку пиячити».

Окрема пісня – американське почуття гумору. Ось вже по чому я страшно сумую, так це по тонкої іронії, грі слів і інших вишукуваннях вітчизняного гумору. Слава богу, що чоловік мій є приємним винятком – він і сам здатний тонко пожартувати, і прекрасно сприймає мої жарти і анекдоти. Але більшості американців всякі там натяки і прихований сенс не по зубах, вони все сприймають буквально, що не переймаючись шукати підтекст. Самі вони вважають за краще грубі і невигадливі жарти. З цієї причини американські комедії мене рідко радують, хоча буває і таке.

Але найбільше мене вражає в американцях поєднання непоєднуваного. Вони, в масі своїй, неохайно одягаються, але від них завжди добре пахне (душ двічі на день – святе!). Вони схиблені на ідеї здорового харчування, але, не бентежачись, хом’ячать гамбургери. Вони грубі і невигадливі, але ніколи не штовхаються, не лізуть без черги, ввічливі і уважні до оточуючих. Вони запросто оберуть найбільш ласий шматочок з загальної страви або зметуть останній, навіть не подумавши запропонувати його співтрапезнику, але при цьому жертвують продукти на користь бідних.

В цілому, американці мені симпатичні. І якщо дивитися на них не через призму заїжджених стереотипів, а з цікавістю вдивлятися в очі конкретній людині, то багато в їх характері й поведінці вже не здасться дивним. І можливо, ви навіть отримаєте ключик до розуміння американської душі, яка, на мій погляд, нітрохи не менш загадкова, ніж наша, рідна.