Феноменом віри в правдивість надрукованої або переданої іншими ЗМІ інформації наука зацікавилася вже давно. І гіпотез висунула безліч. Ось, наприклад, така теорія.

Підписуйся на "Дивовижний світ" у Телеграмі!

Мовляв, людство за довгі роки, що минули з винаходу першого друкарського верстата, так і не змогло змиритися, що слово, субстанція повітряна, божественна, раптом обмежилась твердими, матеріальними закарлючками. До цього дня таїнство читання викликає в людській душі якийсь містичний трепет. І якщо заздалегідь не обумовлено, що текст являє собою чиюсь фантазію, то це «спіймане повітря» постає в очах людини мало не одкровенням, які прийшли від вищих сил.

Правда, ця теорія пояснює нашу довірливість тільки до друкованого слова. А що стосується інших ЗМІ… Всі вони грають на людській природі. Навколишній світ ми сприймаємо за допомогою багатьох чуттєвих каналів: зору, слуху дотику, нюху. Кожен з них окремо повної інформації нам не дає – щоб упевнитися в її істинності, потрібне підтвердження і від інших. Так, наприклад, в почуті десь новини ми можемо і не повірити. Якщо ж повідомлення надруковано в газеті, мозок отримує інформацію вже по двох каналах: ми читаємо слова і тримаємо в руках їх підтвердження – газетну сторінку. Телевізійні новини теж, як правило, підкріплені відеоматеріалами. А тому віра в них більше, ніж в просто слова.

Відокремити зерна від полови допомагає розум. Вірніше, його критична, набута довгим досвідом частина. Саме вона аналізує отриману по декількох каналах інформацію і приймає рішення – вірити чи ні. Класичний приклад надраціонального підходу – біблійний Хома невіруючий. Цьому типу виявилося мало почути, що Христос воскрес, і на власні очі побачити живого Божого сина. Повірив він тільки після того, як помацав рани розп’ятого Ісуса – тобто отримав інформацію вже по третьому, чуттєвому, каналу.

Трапляються і інші громадяни. Критична частина їх розуму мовчить. А тому вони легко можуть повірити найбезглуздішому слуху, запросто потрапити на гачок шахрая, повестися на першоквітневий розіграш.

Вірити чи не вірити надрукованому, звичайно, справа особиста, але… Ось, наприклад, йоги та інші просвітлені панове вважають безмежну довірливість до написаного в книгах, газетах і журналах (навіть найвідоміших і «правильних») симптомом інтелектуальної неспроможності. Ще б пак, адже фактично така людина підміняє свої судження, думки, саму особистість чужою думкою. А де тоді виявляється вона сама?

Гаразд якби сам! Зайва переконаність в чому б то не було, за словами все тих же просвітлених, несе небезпеку не тільки «віруючим», а й оточуючим. Тому як наш дивний світ влаштований таким чином, що силою віри очікуване коли-небудь неодмінно здійсниться. І добре, якщо людина щиро вірить у що-небудь добре.

Так що ж це виходить – вірити ЗМІ категорично не можна? Ну, це як подивитися. Мета журналістів – давати людям інформацію. Нехай спірну, нехай неоднозначну, але все-таки необхідну. Уявіть собі, що ви опинилися в інформаційному вакуумі… Для сучасної людини, підсадженої на щоденне отримання зведень ЗМІ, це рівносильно тортурам. Хто ж сперечається, бути читачем – нелегка праця, але відокремлювати біле від чорного, а істину від брехні кожен повинен сам.